Йосип Сталін

Безмовність влади

У глибокій, приглушеній снігами тиші Кунцево чоловік, який колись одним розчерком пера перекроював карту світу, лежав на холодній підлозі, дивлячись у стелю, яку він більше не впізнавав. Йосип Сталін, «Людина зі сталі», помирав у найглибшій самотності, яку тільки можна уявити — самотності не через відстань, а за його власним ретельним задумом. Архітектор залізної завіси врешті-решт побудував стіну, яку ніхто, навіть його найвірніші слуги, не наважувався перетнути.

Тюрма страху

До березня 1953 року параноя Сталіна досягла свого зеніту. Він жив у світі примарних ворогів і уявних зрад, оточивши себе охоронцями, які боялися його гніву більше, ніж самої смерті. Він видав суворий, страхітливий наказ: ніхто не мав входити до його особистих покоїв без його прямого дозволу під страхом смерті. Цей наказ був покликаний забезпечити його безпеку від убивць, але він став інструментом його загибелі. Коли нарешті стався інсульт, тиша, що запанувала після нього, була результатом системи, де ініціатива була замінена нищівним, паралізуючим жахом.

Найдовша ніч

Він пролежав на килимі кілька годин, перебуваючи у свідомості, але не в силах поворухнутися чи заговорити. За його дверима охоронці нічого не чули, а оскільки вони нічого не чули, вони нічого не робили. Протягом чотирнадцяти годин наймогутніша людина в Радянському Союзі була безпорадним в'язнем власної репутації. Його найближче оточення, включаючи Берію та Хрущова, врешті-решт прибуло, але навіть вони вагалися. Вони дивилися на полеглого гіганта і бачили не людину, що потребує допомоги, а небезпечну силу, яка все ще могла прокинутися і покарати їх за те, що вони побачили його в слабкості.

Найбільший жаль

Остання боротьба Сталіна тривала чотири дні. Говорили, що в рідкісні моменти свідомості його очі були сповнені жахливого, безмовного гніву — або, можливо, раптового і спустошливого усвідомлення. Його жалем були не мільйони втрачених життів чи розчавлені його чоботом народи; це була істина, що прозревала: у пошуках абсолютної безпеки він знищив саму можливість людського зв'язку. Він провів своє життя, роблячи себе богом, якого треба боятися, тільки для того, щоб в свою останню годину зрозуміти, що у бога немає друзів, є тільки піддані, які чекають на його смерть, щоб нарешті зітхнути вільно. Він помер не як герой, а як привид, що переслідує імперію, яку він побудував на фундаменті мовчання.